Пшениця є стратегічною сільськогосподарською культурою в світі та відіграє провідну роль у харчовому забезпеченні людства. Незважаючи на загалом зростаючу тенденцію її виробництва, глобальні кліматичні зміни та пов’язане з ними збільшення кількості ґрунтових та повітряних посух впродовж вегетації рослин вимагають розробки нових стратегій в адаптації пшениці до цього абіотичного стресового чинника, дія якого спричиняє зниження врожайності. Генетична інженерія надала можливість підвищити ефективність створення нових посухостійких генотипів пшениці, а її застосування стало значним до-повненням до традиційної селекції даної культури. Останнім часом було досягнуто певного прогресу у визначенні основних регуляторів посухостійкості пшениці та ідентифіковано нові гени, які забезпечують стійкість та покращують ріст і виживання рослин. У представленому огляді літератури наведено приклади успішного застосування генетичної інженерії для вдосконалення адаптації пшениці до посухи. Розглянуто гени, що беруть участь у біосинтезі осмолітів, білків і ферментів, які функціонують як знешкоджувачі активних форм кисню, молекулярних шаперонів і транспортерів іонів, а також регуляторні гени факторів транскрипції і протеїнкіназ та використовуються для підвищення посухостійкості пшениці. Узагальнено відомості про фізіолого-біохімічні характеристики генетично модифікованих рослин з різноманітними вбудованими генами за тестування їхньої толерантності до водного дефіциту в контрольованих або польових умовах. Наведено результати редагування геному пшениці для покращення її посухостійкості.
Ключові слова: пшениця, посуха, генетична модифікація, трансгенні рослини, функціональні та регуляторні гени, редагування геному
