Цитомиксис, его природа, значение и цитологические последствия

Кравец Е.А.

Огляд 

Цитомиксис является широко распространенным естественным процессом межклеточного взаимодействия, который свойствен вегетативным и генеративным тканям как в норме, так и при патологии. Происхождение, значение и генетический контроль цитомиксиса до сих остаются не вполне ясными. Широкая распространенность точки зрения о патологической природе цитомиксиса основана на его свойственности растениям с выраженной генетической нестабильностью и нарушенным гомеостазом. В генетический контроль цитомиксиса, по-видимому, вовлечены мейотические гены, ответственные за сегрегацию и организацию хромосом, действие которых модифицируется инвайроментальными факторами через систему трансдукции сигналов. Полагают, что с одной стороны, благодаря цитомиксису, достигается информационный контакт и синхронизация мейоза и гаметогенеза, с другой увеличиваются генетическое разнообразие и уровень гетерозиготности микроспороцитов. Активность цитомиксиса варьирует в широких пределах. Наибольшее влияние на нее оказывают мутагенез, гибридизация, инцухтирование и полиплоидия. В этом контексте цитомиксис может выполнять и функцию клеточного отбора, который активизируется при превышении порогового уровня повреждения (или генетического дисбаланса) микроспороцитов.

РЕЗЮМЕ. Цитоміксис є поширеним природним процесом міжклітинної взаємодії, який властивий вегетативним і генеративним тканинам як в нормі, так і при патології. Походження, значення та генетичний контроль цитоміксису на цей час залишаються не зовсім з’ясованими. Поширеність точки зору про патологічну природу цитоміксису заснована на його притаманності рослинам з вираженою генетичної нестабільністю і порушеним гомеостазом. У генетичний контроль цитоміксису, можливо, залучені мейотичні гени, відповідальні за сегрегацію і організацію хромосом, дія яких модифікується інвайроментальними факторами через систему трансдукції сигналів. Вважають, що завдяки цитоміксису, з одного боку, досягається інформаційний контакт і синхронізація мейозу і гаметогенезу, з іншого – збільшуються генетична різноманітність і рівень гетерозиготності мікроспороцитів. Активність цитоміксису варіює в широких межах. Найбільший вплив на неї чинять мутагенез, гібридизація, інцухтування та поліплоїдія. У цьому контексті цитоміксис може виконувати і функцію клітинного добору, який активізується при перевищенні порогового рівня ушкодження (або генетичного дисбалансу) мікроспороцитів.

Цитологія і генетика 2012, том 46, № 3, C. 75-85

E-mail: kravetshelen gmail.com

Кравец Е.А. Цитомиксис, его природа, значение и цитологические последствия, Цитологія і генетика., 2012, том 46, № 3, C. 75-85.